Симптоми кишечних інфекцій
Логин:
Пароль:
Пароль?  :  Элитон и простатит
Что может помочь от опухших глаз?Бананы при нарушении сердечного ритма и при повышенном давлении КонтактыНовое в лечении поликистоза печени и почек кофе Бриония при гипертонииПилинги для лица кому за 50 л Подписаться RSS

Твори запорізьких письменників

Опубликовано : 12.03.2015, 05:42 | Категория: Простатит   
(голосов:5)

ЯК ЖАЙВОРОНКА СПІВ

Василь Лісняк... Старші віком запоріжці знали поета в обличчя і, без сумніву, ще чудово пам'ятають його високе засмагле чоло, красиві карі очі, а поготів - вуса, пишні, розкішні. Пам'ятають, очевидно, запоріжці і приємну, м'яку мову поетову, і його виняткову лагідність до людей, і дивовижну скромність, ба навіть сором'язливість. Та особливо добре пам'ятають його, звичайно, ветерани Запорізької письменницької організації, які вчилися у Василя Андрійовича не лише писати (це само собою зрозуміло), а й узагалі жити - чесно, порядно, талановито. І хай сьогодні на книжковій полиці запорізьких письменників десятки, сотні творів, все одно на найчільнішому місці - його, В. Лісняка, збірки, насамперед його схвильовані, джерельно-чисті "Степові пісні".

Народився Василь Андрійович Лісняк 30 (17) січня 1908 року в селі Вербовому Пологівського району Запорізької області у селянській сім'ї. Виріс серед трудового люду. Працюючи в полі, навчився слухати дихання свіжозораної ріллі, думи достигаючого колосся, серенади степових цвіркунів, музику чистої блакиті... Займався самоосвітою, захоплювався малюванням. У 1932 році закінчив робітфак при Київському художньому інституті. Того ж року в журналі "Глобус" з'явився перший вірш В.Лісняка. Називався він "Ранок" і славив хліборобів, рідний степ, мелодію зерна... Ця тема згодом стала головною, наскрізною в творчості поета.

З 1933 року В. Лісняк на газетній роботі. За ранком прийшов творчий день - вірші поета все частіше й частіше з'являлися в тому ж "Глобусі", а також у журналах "Всесвіт", "Зоря", "Радянська література" та ін. Вони дихали закоханістю поета в запорізький степ, в його чари і щедроти, мелодії і запахи. Звичайно ж, на них не міг не звернути уваги Павло Тичина, цей геніальний селекціонер української поетичної ниви. В одному з віршів, написаних В. Лісняком уже по війні, є такі рядки:

На фронті, в час війни, як вили міни
І сивина вкривала юнака,
Одержав бандероль я від Тичини-
В м 'якій оправі "Вибране" Франка.

Звичайно ж, це дійсний факт. Взагалі, історія дружби В. Лісняка з видатним поетом дуже цікава й зворушлива. Авторові цих рядків він не раз розповідав, як до війни "придумав мелодії" до багатьох віршів П.Тичини, попросив досвідченого музиканта записати їх (магнітофонів тоді, ясна річ, у широкому вжитку не було) і надіслав Павлу Григоровичу "на суд". Відповідь П. Тичини надійшла за адресою "Гуляйполе, редакція газети, Василеві Лісняку", а зворотну адресу мала таку: "Гагри" (там відпочивав Павло Григорович). Лист дивом уцілів. З хвилюванням я взяв його з рук Марії Іванівни, дружини поета. Не міг не звернути увагу на поетів почерк - рівний, красивий, але характерний ("тичининський") - з невеликим нахилом літер вліво. Дата - 30 серпня 1939 року.

"Любий товаришу Василю! Прекрасний Ваш лист! Мені його переслали сюди - із Києва на море. І я на морі в Гаграх проспівав оті мелодії, складені Вами на мої слова. І море нітрохи не розсердилось на те, що у степового композитора деякі зустрілись ходи занадто вже вишукані, а тому й ненатуральні. Навпаки, воно, хвилею вдарившись у берег, приязно мені сказало, що Василеві Лісняку слід продовжувати свої наспівування в степу. Бо це ж наспівування є немовби доганянням того, що вже давно б було треба Вашому талантові догнати. А саме - вам треба навчитись - всі споріднені літературі мистецтва тримати вільно в руках. Так, як ото море вільно в собі тримає: і сіль, і йод, і радій, і навіть золото. А все це разом утворює силу велику - силу, яка - чи в широчінь по ній пройдись ніде немає тобі спину; чи в глибину спустись - жодних там протоптаних стежок! Справді. Те, про що ми говорили в Києві, починайте вже здійснювати зараз. І найперше: навчитесь нот. Читати й писати. А цей мій лист не прийміть Ви його за якусь критику на мелодії Ваші. Ні. Як удруге його прочитати - нетрудно побачити в ньому саму прихильність до молодого таланту. Всього доброго! Павло Тичина".

Нині цього листа вміщено у Зібранні творів П.Тичини (том XII, стор. 187). Тут весь Павло Григорович - з його "арфовою" ніжністю, архіделікатністю, безмежною вірою в людський хист.

Дивом уцілів з довоєнних часів і ось цей лист, написаний олівцем на аркушику учнівського зошита:

"Василю! Цими днями я мав 10-денну відпустку (служу в лавах РСЧА). Прибув до Києва і мав дві розмови з П.Г. Тичиною. Павло Григорович багато говорив про тебе і вирішив нас познайомити, щоб ми жили в дружбі, помагали один одному. Отже, будьмо знайомі!.. Пиши, і хай буде між нами та дружба і хорошість, про яку говорив наш дорогий Павло Григорович. Міцно тисну руку. Михайло Стельмах".

На жаль, невдовзі розпанахалося мирне небо - і В. Лісняку довелося вивчати не ноти, а опановувати сувору грамоту війни.

На фронті В. Лісняк з 1941 року. Того ж року у бою під Красноградом на Харківщині був поранений. Після шпиталю служив писарем у військових частинах в Астрахані та Сталінграді. З 1943 року - топообчислювач в артилерійському полку. З червня 1944 року працює в редакції дивізійної газети 1-го Українського фронту "За Родину". Поет брав участь у визволенні Кракова, Домбровського вугільного басейну, в розгромі ворожого угруповання під Бреслау. Нагороджений орденом Червоної Зірки та медаллю "За перемогу над Німеччиною..." З 1944 року В.Лісняк - член Спілки письменників України.

Значно більше, ніж ця скупа інформація, про поета в часи лихоліття мовлять його вірші, а також фронтові листи. Останні, зокрема, надруковані в третьому числі альманаху "Хортиця" (1994 р.) під загальною назвою "Надія квітне маком степовим...", сприймаються як своєрідна поема в листах на тему "Поет на війні". Фронтова лірика і листи В. Лісняка - це немовби точна кардіограма любові й ненависті нашого воїна-визволителя, який за пасмами диму бачив схід хліборобського сонця, за гуркотом бою чув дзвін зерна, що сиплеться в ріллю, за лавами осоружних чужинців уявляв вільною не лише рідну Україну-неньку, але й Німеччину, якій він поверне Шіллера й Гете, а вже коли й думав помирати, то лише "орючи на ниві або ж ладнаючи граблі". Вірші, написані поетом на війні, а також його листи (вони схожі на схвильований коментар до віршів) не можуть не бентежити читача, їх важко аналізувати, бо це насамперед - згустки віри, надії, любові й туги. Особливо відчутна в поезії В. Лісняка трагічна нота: до великого, всенародного горя додавалося й особисте горе поета - він тривалий час не мав вістей од сім'ї, був певен, що вона загинула (до речі, й сім'я вважала його загиблим).

І все ж оптимізм у поезії В. Лісняка переважає. Віра ж у перемогу, якою дихають майже всі твори й листи поета, не може не вражати. Ще 1942-й рік, а боєць Лісняк мріє про час, коли "Повіє вітер на роздолля, попросить плуга переліг". Ще 1942-й, а поет-воїн вже бачить ту мить, коли він поквитається з лютими ворогами: "Я стрілятиму їм навіть в спину - утекти, врятуватись не дам!". Сьогодні декому може видатися, що вірші й листи В. Лісняка занадто пафосні, патетичні. Але, по-перше, така відкритість, сказати б, оголеність серця органічні для цього поета. А по-друге, не забуваймо, що написані вони тоді, коли кожен лист і вірш, власне, кожне слово могли бути останніми і писалися як заповіт живим. А ще Дідро свого часу відстоював право людини говорити перед смертю високо і піднесено. І В. Лісняк писав:

Як стріну смерть у битвах вечірньою зорею -
Впаду лицем на захід ще й руку простягну,
Дійду до України і буду вічно з нею,
Щоб знов, як прийде ворог, устати на війну.

Під віршем, з якого взяті ці рядки, промовисте "З жовтня 1942 року". Поет - один із тисяч тих скромних героїв, які винесли на своїх плечах весь пекельний тягар двобою з фашизмом.

"Солдатами не народжуються", - сказав відомий письменник, якому не раз доводилося нюхати дим пороху. Звичайно, він мав рацію. Воїнами не народжуються - ними стають з необхідності, але не в усіх це становлення відбувається однаково. Болісний, тяжкий це процес для натур тонких, делікатних, ніжносердих, тих, про кого в народі кажуть: "Він мухи не зобидить". А либонь, саме таким був В. Лісняк. Він боявся наступити на ромашку на межі чи поранити косою коника... Лише відданість рідній землі допомогла поетові притлумити в собі жалісливість, звикнути до зброї, навчитися ненавидіти і знищувати ворогів. "Ви, мабуть, гадаєте, що я зі своїм характером у такі часи не здатний ні до чого? - пише В. Лісняк в листі до знайомої журналістки. - Виявляється, здатний. Війна змінила людей. І я не гірший від інших... З кожним днем зростає моя сила". І тут же, як голос душі, як найщиріший і найпереконливіший аргумент, звучать поетичні рядки бійця:

Слова - мечі, слова - вогні
Нагріли груди, наче жар.
І скаче воїн на коні -
Шаблюки блискає удар!

"Рокотання бандури" - такою назвою, як золотим перевеслом, поєднав В. Лісняк поезії воєнної пори. "Протестом б'є Тарасова гора, мов устає якась підземна сила", - писав він, відчуваючи, як у ньому самому нуртує богатирський дух. "Скільки разів, друже, я вмирав і воскресав! - повідомляє він із фронту товаришеві і ровесникові поетові Олексі Ющенку. - Такий я обпалений вогнем, обкурений димом, облитий потом..." І тут же - віршовані рядки, що звучать як присяга:

Молюся сонцю золотому
І ясним зорям, і садам,
Клянуся: ворогу лихому
Я їх ніколи не віддам!

"Може, доведеться ще й полягти на полі бою, - пише В.Лісняк в іншому листі. - Одне тільки ми знаємо, твердо й непохитно віримо: ворог не житиме!" А ось іще лист: "Що б не сталось із кожним із нас зокрема, а нашій Вітчизні, Україні - жити". І знову його рядки звучать мужньо й урочисто, гордо й розлого:

О народе! О світлий титане!
Ти достоїн життя -ти не вмреш.
Хай же пада поріддя погане,
Де ти тільки ногою ступнеш!
А де вдариш - хай ріки криваві
Потечуть од ворожих полків
Ти святий в своїй визвольній справі,
Чистий, славний навіки віків!

"Ліснякова фронтова лірика - одна з прекрасних сторінок української поезії", писав якось М.. Лиходід. Він вважав, що за своєю громадянською потужністю і поетичною цільністю такі вірші В. Лісняка, як "Клятва" і "Україна", стоять поруч із "Словом про рідну матір" М.Рильського, "Похороном друга" П.Тичини і "Прометеєм" А.Малишка. Як і в кожного воїна, була в поета В.Лісняка жагуча мрія - дожити до Перемога, побачити рідний край вільним, обійняти кохану. Заради цього він

...знову готовий на муки,
Вже й серце зробилось немов кам 'яне,
Щоб тільки оті напрацьовані руки
Як вісника волі зустріли мене

Його-таки зустріли "вісником волі" - дружина, син, батьки. Але яким же важким і довгим був той шлях до "сонячної миті"! Вже отримавши від дружини першого листа, В.Лісняк писав у відповідь: "Великого явища одразу не збагнеш. Океану оком не окинеш. Так і радості своєї з приводу одержання твого листа я одразу не міг збагнути. А тепер потроху доходить до моєї свідомості значення твоїх слів, що ви всі живі...". І тут же дав клятву: "Не класти меча, доки серце стукоче зігріте, доки зір ворогів поміча". В іншому листі до дружини поет щиро зізнався: "На фронті, Марусинко, немає безпечних місць... Смерть переслідує тебе на кожному кроці... Вже не раз вона навколо мене справляла свій божевільний танець, вже не раз підходила так близько, що в мене аж у носі кололо і в роті гіркло".

Війна тривала (листа написано 2 лютого 1944 року), і В. Лісняк вважає необхідним зробити в кінці приписку: "Нехай до жертв, які приносить людство в боротьбі за краще життя, докладеться і моя голова, а ворог наш таки буде подоланий".

Доля була милостива до поета: його мрія здійснилася! 16 лютого 1945 року він у листі до О. Ющенка повідомляє: "У мене та новина, що я ступив на землю нашого клятого ворога - гітлерівської Німеччини... Нехай понюхає фашистська німота, чим пахне війна!" А потім був травень 1945 року - і В. Лісняк писав знайомим листи, які закінчувалися словами: "У цей день радості обіймаюся і цілуюся з вами". А у вірші мріяв:

Увійду в подвір 'я у військовій формі,
З вусами густими, з шрамом на щоці...

Для поета, який "із війни вернувся (а війна - не мати)", гомін праці на рідному полі звучав найвищою поезією. Не випадково перша книжка віршів В. Лісняка "Степові пісні", яка вийшла 1949 року під редакцією П.Тичини, починалася словами:

Гей, натхнення!
На труд поспішай,
Як спішать хлібороби у поле.

Образ натхненного хлібороба проходить через всю першу книжку, а точніше кажучи - через всю творчість В. Лісняка. Ліричний герой, як і поет, безмежно закоханий у степ і село. Не випадково книжки, що вийшли слідом за "Степовими піснями", мали назви "Люблю село", "Широкі простори", "Краса людська"...

І рев телят, і спів півнів,
І тихий вітер із ланів,
І шепіт сестроньки-тополі,
І голубінь на видноколі -
Все дороге, близьке мені
В зеленій рідній стороні.

Очевидно, лише В. Лісняк з його безпосередністю і залюбленістю в село з усіма його атрибутами міг написати в першому ж рядку оте полемічне "і рев телят". В його віршах, либонь, немає "мотивів" - усі вони про людину і землю. І ще - немає для В. Лісняка вищої поезії, ніж та, котру творять трудові люди.

Поезія поля від того,
Що ми тут працюєм, живем.
Було б воно дике - про нього
Ніхто не писав би поем.

Саме тоді, коли ліричний герой у дружбі з природою, він міцніє, молодіє, крилатіє. Тому з ним за панібрата нива вітається "морем піднятих брилів золотих", а жито - знімає втому і гасить "якісь там жалі". Ось "Схід сонця" - один з наймайстерніших творів поета. Як тонко, прозоро, до найменших деталей правдиво передано переживання воїна-хлібороба! Читаючи вірш, розумієш, що його могла написати лише людина, яка сама обробляла землю, сіяла хліб, плекала урожай, своїм серцем відчула красу і величний зміст роботи сівача. Той, хто не брав лантуха на плече і не йшов за сівалкою, хто не чув, як "борін клавіатура родить в серці голоси" і як "цокотить дощем весіннім в насіннєпроводах зерно", такого твору - хоч умри! - не напише. А ось сільська картинка, написана легким пензлем, світлою аквареллю:

Зворушує серце хороша картина:
По тихім подвір'ї дрібцює дитина.
Нового будинку закінчено мазку,
Всі вікна у сонці...
А біля дверей
У вкопану в землю есесівську каску
Налито води для курей!

На природу - на рідні луки і місячні вечори, на вишневий квіт і соловейкове тьохкання - проектуються й інтимні почування поета, а відтак - і ліричного героя. Він не уявляє свого щастя (особистого!) поза природою, поза красою коханої землі. А ще він прагне у всьому чистоти, бо завжди відчуває на собі погляд "непорочних очей Батьківщини".

Кажуть, у кожного поета, як у птаха, свій голос, своя пісня. У цьому плані пісня Василя Лісняка, либонь, зрідні жайворонковій - та ж відданість рідній "зеленій стороні", та ж закоханість у весну, в вітер, у простір, та ж щирість і невишуканість. Віршам поета, як звичай, притаманні легкість, простота, милозвучність. Він ворог псевдопоетичних брязкалець, "нізчимних" імпровізацій. Його кредо - правдивість поетичного слова. Поезія - це "чесне поле бою", - каже В. Лісняк. Його ідеал - це "найкраща у світі краса - вічно юна земля і людина". Саме любов'ю до людей проміняться кращі поезії нашого земляка. Вона була мовби другим талантом автора "Степових пісень".

Загалом, творчий доробок В.Лісняка порівняно невеликий - це п'ять поетичних збірок, з яких одна - "Зоряний світанок" - побачила світ уже після смерті поета (11 листопада 1963 р.). Крім поетичних збірок, перу В. Лісняка належать книжка сільських картин "Уміння жити", нарис "Дорідні зерна", виданий окремою брошурою, низка прозових етюдів та фрагменти повісті "Земля-матінка". Звісно, ми погрішили б проти істини, коли б сказали, що все, написане В.Лісняком, однаково "кондиційне", що всі його твори витримали іспит часом. Як і більшість поетів його покоління, він не уник декларацій, віддав деяку данину "одописанню", іноді його віршам бракувало новизни. Та безперечно одне - Василь Лісняк сказав своє слово в українській поезії. І то вельми справедливо, що в шеститомнику української поетичної антології знайшлося місце й для нього. ...Якось в одному з віршів поет висловив мрію:

Хлібороби на святі врожаю
Добрим словом згадають мене.

Нині в Запоріжжі працює бібліотека імені В. Лісняка. У Пологах діє районне літоб'єднання його імені. Ім'я поета носить обласна літературна премія. Її лауреатами стали вже близько десяти письменників - М. Ласков, В. Ликов, М. Лиходід (посмертно), Г. Лютий, О. Огульчанський, В. Чубенко та ін.

"Борозна" - так назвали ми книжку вибраних поезій В.Лісняка, яку підготували разом із вдовою поета Марією Іванівною та дітьми - Валентином і Ольгою. Так само - "Борозда" - було названо книжку поета, що побачила світ у Москві: над творами поета з великою любов'ю потрудився відомий перекладач Валентин Корчагін.

"Борозна - пряма стежка до щастя", - сказав колись В. Лісняк. Він закликав прокладати борозни, приорювати все, що віджило свій вік:

І тоді й через тисячу літ
На своєму широкому полі
Запримітять нащадки твій слід.

Саме таким "орачем" - скромним і натхненним трудівником літературної ниви - був В. Лісняк. Борозна, прокладена ним на ниві української поезії та засіяна зерном його душі, колоситься. І хай колоситься довіку!

Петро РЕБРО.
Книга "Письменники Запорізького краю"
(Запоріжжя, "Хортиця", 2002)

Источник: http://www.library.zgia.zp.ua/lisnyaki/Lisnyak/vas...


Пожожие новости
  • Вредны ли капли от сухости глаз
  • Форум методик по пауэрлифтингу
  • Гипотония маленькая разница давление скачет
  • Что такое процедура пилинг арб холи ленд
  • Комментарии
    Какое лекарство поможет избавиться от алкогольной зависимости

    Какой укол поставить от радикулита

    ЯК ЖАЙВОРОНКА СПІВ Василь Лісняк... Старші віком запоріжці знали поета в обличчя і, без сумніву, ще чудово пам'ятають його високе

    Опасен ли метод лечения ишиаса банками у беременных

    Чам лечить геморой

    Форум » ПРИЁМНАЯ ДОКТОРА АЙБОЛИТА » Периодическая рвота » Ответить Периодическая рвота Nataly_rom: Девочки, подскажите, пожалуйста, у Ремки бывает периодическая рвота.. меня это

    После лапароскопии цистит
    У собаки кровяные выделения из ануса
    Лечение дистрофии роговицы в минске
    Курорты при хроническом гепатите

    Наиболее популярные корпоративные субд

    Дифференциальный диагноз портальной гипертензии и кровотечении при язве

    Заложенный нос и желудок

    Яндекс где в дагестане помогут бросить курить

    При кашле болит голова и чихание